Партизанщина або Епоха голубого барана
Партиза́ни (множ.), партиза́н (одн.) (від partigiano — прибічник певної суспільної групи, партії) — спільна назва учасників недержавних … об'єднань , які складаються з прибічників певних політичних (владних) кіл чи суспільних сил даної країни.
За матеріалами Вікіпедії.
Я навчався ще в радянські часи і відчув на собі всю красу і потужність ідеології що панувала в ті часи. Походи в музеї, приходи ветеранів, салюти пам’ятникам, гвоздики тощо… А по телевізору в перервах між пленумами, “Будільніком” та програмою “Врємя” — фільми про війну. Наші — розвідники, їхні — шпіони, наші — партизани, їхні — бандерівці. Відома ситуація для всіх без винятку, хто встиг народитися до московської олімпіади. Так от, попри все, мені досі до вподоби фільми про війну. Дивлюся вже їх вже під іншим кутом, але, погодьтесь — підбір акторів, їхня гра, сюжети і драматизм можуть дати фору багатьом сучасним “шедеврам”. І якось недавно, щось так захотілося подивитися фільми про Ковпака. І так розігнався, що за один вихідний проковтнув всю епопею… Нагадаю хто забув — Сидір Артемович Ковпак до війни був партійним функціонером, а з приходом німців залишився на окупованій території, створив партизанський загін, який виріс від, початкових, 18 чоловік до розмірів дивізії, і почав створювати проблеми для окупаційних адміністрацій в Ураїні, Росії та Білорусії. От… І коли переглядав, у голові постійно крутилася думка, що все це я бачив зовсім недавно і десь поруч… Довго ця ситуація не давала мені спокою. Аж до сьогодні.
Першим партизаном у новітній історії вже незалежної України сміливо можна вважати Нестора Ужгородського. Під час його першого міністрування у 2007 році на українських залізних дорогах сталося 378!!! аварій та катастроф, серед яких жахлива катастрофа поблизу с.Ожидів — у зоні ураження тоді опинилося, увага!, 11 000 людей! А тепер ще уважніше — 378 це кількість аварій та катастроф ТІЛЬКИ за перше півріччя 2007 року — Сидір Артемович Ковпак звичайний хуліган у порівнянні з Нестором. А командиром у Нестора тоді був не хто інший, як Вітьок Міжгорянин. Варто зазначити, що свою підривну діяльність на залізниці Нестор завершив тільки в грудні 2007, після чого командарм перевів його на інший фронт. Деякий час Нестор був не у фаворі та був за писарчука у штабі, але у 2010, ставши вже головнокомандувачем Вітьок Міжгорянин згадав бойового побратима і знову доручив тому доглядати за аваріями, катастрофами, вибухами тощо… Він був першим і став незабутнім… І неперевершеним.
В ті часи в Україні зростав і посилювався партизанський рух. Молоді і рвучкі партизани хвацько бралися до справи. Вишукували найслабші місця в державній машині, розставляли там своїх людей і доводили ті ділянки до повного колапсу. Вишукували найміцніші місця і робили те ж саме, що і в найслабших. Рух набирав обертів… Його члени у своїй роботі не гребували ніякими методами. Потяги — під укіс, літаки — в море, балістичні ракети — в житлові будинки, ліс — на добрива, снарядами засівали поля, грошима засівали кабінети суддів. Дійшло до того, що вщент закатованого державними резиденціями командуючого армією супротивника** капітана Вітька Медомазника змусили здати до полону та концтаборів своїх найближчих соратників та побратимів. Після чого той оголосив повну капітуляцію і разом з хлібом-сіллю передав своєму, колись заклятому ворогу, булаву командира.
І тут сталося несподіване — отримавши перемогу, вся армія Вітька Міжгорянина забула, що вже відсвяткована перемога і продовжила бойові дії та підривну діяльність. Але тут вже, відчуваючи всю широту оперативного простору і не отримуючи істотного спротиву від майже повністю підкореного супротивника, вони розвернулися на повну. Населення,** як контингент ненадійний, було запхане у жорсткі умови існування. Закрутили гайки так, щоб крім думок про харч в голові людей більше нічого не з’являлося. На місцях територію поділили на адміністрації (таке не вдалося Еріху Коху*** — слабак!) і роздали тим, хто у важкі роки становлення їхнього партизанського руху, зміг найбільше нашкодити противнику.** І ці адміністрації стали фактично окупаційними — не вірити, то підійдіть до кого-небудь і спитайте.
Ці бувші підпільники, гідно продовжили бойовий шлях теренами захопленої країни. Тільки за перші три роки зуміли витягнути з народу і покласти до своїх кишень гори грошей, для недопущення когось у завойовані землі змогли пересварити і пересваритися з усіма сусідами. Щоб не допустити безконтрольного переміщення народу** по країні і обмежити людей** практично знищили всю мережу транспортного сполучення між містами і, для закріплення досягнутого почали розвалювати мости.
І загнавши народ “під плінтус”, знищивши бізнес, закриваючи школи та лікарні, довівши все можливе і неможливе до стану розрухи і поступово перетворюючись з партизанщини на царя, свиту, челядь, холопів і кріпаків, ці завойовники на весь світ горланять про свою ідеальність і незамінність. Переконують людей, що не винні у дійсному стані речей. Кожен день обіцяють покращення, яке повинно наступити з хвилини на хвилину. Доктор Геббельс***** у порівнянні з їхніми спікерами навіть до Еллочки Людожерки***** не дотягує.
Самі ж, на фоні зубожіння і руйнування, тихенько пухнуть від грошей. Будемо сподіватися що пухлина та ракова. А вона, як відомо, пухне безболісно — росте-росте до пори до часу і наступає момент коли вона починає з’їдати сама себе аж поки не приходить кінець. Почекаємо. Ми терплячі. До пори до часу.
P.S. Наостанок ще трохи витягів з Вікіпедії.
Партизани — … Неофіційний, неформальний характер цих загонів найчастіше пов'язаний з тим, що їх метою є боротьба проти наявної у країні влади (політичного чи військового режиму), методами партизанської війни у тилу супротивника — , , тощо — використовуючи замасковане пересування по території і уникаючи фронтальних зіткнень.
Партизанити — в повсякденному мовному вжитку означає — вести підпільну, замасковану боротьбу, а також діяти стихійно, неорганізовано.
У дій можна виділити такі аспекти:
За матеріалами Вікіпедії.
Я навчався ще в радянські часи і відчув на собі всю красу і потужність ідеології що панувала в ті часи. Походи в музеї, приходи ветеранів, салюти пам’ятникам, гвоздики тощо… А по телевізору в перервах між пленумами, “Будільніком” та програмою “Врємя” — фільми про війну. Наші — розвідники, їхні — шпіони, наші — партизани, їхні — бандерівці. Відома ситуація для всіх без винятку, хто встиг народитися до московської олімпіади. Так от, попри все, мені досі до вподоби фільми про війну. Дивлюся вже їх вже під іншим кутом, але, погодьтесь — підбір акторів, їхня гра, сюжети і драматизм можуть дати фору багатьом сучасним “шедеврам”. І якось недавно, щось так захотілося подивитися фільми про Ковпака. І так розігнався, що за один вихідний проковтнув всю епопею… Нагадаю хто забув — Сидір Артемович Ковпак до війни був партійним функціонером, а з приходом німців залишився на окупованій території, створив партизанський загін, який виріс від, початкових, 18 чоловік до розмірів дивізії, і почав створювати проблеми для окупаційних адміністрацій в Ураїні, Росії та Білорусії. От… І коли переглядав, у голові постійно крутилася думка, що все це я бачив зовсім недавно і десь поруч… Довго ця ситуація не давала мені спокою. Аж до сьогодні.
Першим партизаном у новітній історії вже незалежної України сміливо можна вважати Нестора Ужгородського. Під час його першого міністрування у 2007 році на українських залізних дорогах сталося 378!!! аварій та катастроф, серед яких жахлива катастрофа поблизу с.Ожидів — у зоні ураження тоді опинилося, увага!, 11 000 людей! А тепер ще уважніше — 378 це кількість аварій та катастроф ТІЛЬКИ за перше півріччя 2007 року — Сидір Артемович Ковпак звичайний хуліган у порівнянні з Нестором. А командиром у Нестора тоді був не хто інший, як Вітьок Міжгорянин. Варто зазначити, що свою підривну діяльність на залізниці Нестор завершив тільки в грудні 2007, після чого командарм перевів його на інший фронт. Деякий час Нестор був не у фаворі та був за писарчука у штабі, але у 2010, ставши вже головнокомандувачем Вітьок Міжгорянин згадав бойового побратима і знову доручив тому доглядати за аваріями, катастрофами, вибухами тощо… Він був першим і став незабутнім… І неперевершеним.
В ті часи в Україні зростав і посилювався партизанський рух. Молоді і рвучкі партизани хвацько бралися до справи. Вишукували найслабші місця в державній машині, розставляли там своїх людей і доводили ті ділянки до повного колапсу. Вишукували найміцніші місця і робили те ж саме, що і в найслабших. Рух набирав обертів… Його члени у своїй роботі не гребували ніякими методами. Потяги — під укіс, літаки — в море, балістичні ракети — в житлові будинки, ліс — на добрива, снарядами засівали поля, грошима засівали кабінети суддів. Дійшло до того, що вщент закатованого державними резиденціями командуючого армією супротивника** капітана Вітька Медомазника змусили здати до полону та концтаборів своїх найближчих соратників та побратимів. Після чого той оголосив повну капітуляцію і разом з хлібом-сіллю передав своєму, колись заклятому ворогу, булаву командира.
І тут сталося несподіване — отримавши перемогу, вся армія Вітька Міжгорянина забула, що вже відсвяткована перемога і продовжила бойові дії та підривну діяльність. Але тут вже, відчуваючи всю широту оперативного простору і не отримуючи істотного спротиву від майже повністю підкореного супротивника, вони розвернулися на повну. Населення,** як контингент ненадійний, було запхане у жорсткі умови існування. Закрутили гайки так, щоб крім думок про харч в голові людей більше нічого не з’являлося. На місцях територію поділили на адміністрації (таке не вдалося Еріху Коху*** — слабак!) і роздали тим, хто у важкі роки становлення їхнього партизанського руху, зміг найбільше нашкодити противнику.** І ці адміністрації стали фактично окупаційними — не вірити, то підійдіть до кого-небудь і спитайте.
Ці бувші підпільники, гідно продовжили бойовий шлях теренами захопленої країни. Тільки за перші три роки зуміли витягнути з народу і покласти до своїх кишень гори грошей, для недопущення когось у завойовані землі змогли пересварити і пересваритися з усіма сусідами. Щоб не допустити безконтрольного переміщення народу** по країні і обмежити людей** практично знищили всю мережу транспортного сполучення між містами і, для закріплення досягнутого почали розвалювати мости.
І загнавши народ “під плінтус”, знищивши бізнес, закриваючи школи та лікарні, довівши все можливе і неможливе до стану розрухи і поступово перетворюючись з партизанщини на царя, свиту, челядь, холопів і кріпаків, ці завойовники на весь світ горланять про свою ідеальність і незамінність. Переконують людей, що не винні у дійсному стані речей. Кожен день обіцяють покращення, яке повинно наступити з хвилини на хвилину. Доктор Геббельс***** у порівнянні з їхніми спікерами навіть до Еллочки Людожерки***** не дотягує.
Самі ж, на фоні зубожіння і руйнування, тихенько пухнуть від грошей. Будемо сподіватися що пухлина та ракова. А вона, як відомо, пухне безболісно — росте-росте до пори до часу і наступає момент коли вона починає з’їдати сама себе аж поки не приходить кінець. Почекаємо. Ми терплячі. До пори до часу.
- Блакитний (Голубий) баран (Pseudois) — рід родини (Bovidae).Мат. з Вікіпедії
** Всі слова позначені двома зірочками треба читати як “народ України”
*** — німецький нацистський лідер, рейхскомісар України, військовий злочинець.
**** Па́уль Йо́зеф Ге́ббельс — німецький державний і політичний діяч, народної освіти та пропаганди , імперський керівник пропаганди, , передостанній канцлер Третього Рейху, комісар оборони Берліна.
***** героїня сатиричного роману “12 стільців”
P.S. Наостанок ще трохи витягів з Вікіпедії.
Партизани — … Неофіційний, неформальний характер цих загонів найчастіше пов'язаний з тим, що їх метою є боротьба проти наявної у країні влади (політичного чи військового режиму), методами партизанської війни у тилу супротивника — , , тощо — використовуючи замасковане пересування по території і уникаючи фронтальних зіткнень.
Партизанити — в повсякденному мовному вжитку означає — вести підпільну, замасковану боротьбу, а також діяти стихійно, неорганізовано.
У дій можна виділити такі аспекти:
- Руйнування противника в будь-якій формі (саботаж), знищення ліній зв'язку, високовольтних ліній, отруєння і знищення водопроводів, колодязів тощо)
- Дії на комунікаціях противника з метою порушення його постачання
- (поширення вірних і невірних відомостей в усній (чутки, радіопередачі) або друкарській (листівки, газети, мережа) формі з метою схилити місцеве населення і (рідше) самого противника на свою сторону).
- Знищення живої сили противника.
- відносно противника — здійснення акцій, скерованих на залякування його в будь-якій формі (, диверсії, напади на місця розташування окупаційних чи колоніальних військ тощо).
0 коментарів